Неділя про Закхея

Ісус зайшов у просте містечко, невеличке, провінції Єрихон, і проповідував. І там був один чоловік невеликого зросту, але дуже багатий, на ім’я Закхей. Він був податківець (митар) і мав багато грошей, але не мав утіхи від того багатства. Шукаючи заспокоєння для своєї душі, хотів побачити Ісуса і зрозуміти, хто Він є. Закхей виліз на фігове дерево, щоб бачити якомога більше, бо мимо мав проходити Ісус. І коли Син Божий ішов, то заввидів цього чоловіка на дереві, назвав його на ім’я: «Закхею, – зійди зараз додолу, бо сьогодні потрібно Мені бути в домі твоїм!» Митник із радістю прийняв Ісуса Христа у себе. Але, ті що бачили це, почали нарікати: «Він до грішного мужа в гостину зайшов». Закхей устав і каже до Ісуса: «Господи, половину маєтку свого я віддам ось убогим, а коли кого скривдив був чим, – верну вчетверо». Тоді Ісус каже: «Сьогодні на дім цей спасіння прийшло, бо й він син Авраамів. Син бо Людський прийшов, щоб знайти та спасти, що загинуло!»

Закхей – єврейською означає «чистий». Він був чистий іменем, але нечистий по ділах своїх. З цієї причии й хотів побачити Ісуса.

Ми також, образно кажучи, можемо вилізти на дерево, щоб побачити нашого Спасителя. Можемо прийти до церкви і підготуватися до Сповіді з глибоким покаянням, а саме з бажанням змінити наше життя, зупинити гріховні діла. А потім ідемо до Причастя, щоб почути слова Ісуса Христа: «Сьогодні на дім цей спасіння прийшло» – на наше серце. Ми приймаємо святе Тіло і Кров Ісуса Христа з вірою Авраама, з вірою Закхея, як спасіння нашої душі.

Ісус хотів допомогти йому, щоб він не відпав од спасіння. Бо це дуже важливо – допомогти тому податківцю, який обманював довгий час, але тут його душа почала каятись. Тобто кожній людині, яка прозріла і починає каятися, треба допомогти зробити перші кроки, благословити її, спрямувати на шлях спасіння. І зрозуміло, чому Закхей зліз із дерева з радістю, як написано в Євангелії, і прийняв у себе Ісуса теж із радістю.

Ісус також був дуже радий, бо це найсолодше для Спасителя. І Він каже, що сьогодні на дім цей, тобто на цю родину, прийшло спасіння. Бо то найголовніше, що потрібно людині: не збирання грошей, від яких туга на серці, а вміння робити добро.

Закхей роздає майно і тим самим перетворює тимчасове багатство у вічність. І Господь каже: «Син бо Людський прийшов, щоб знайти та спасти, що загинуло!». Тобто душа Закхея вже було загинула, але їй дано шанс отримати ось це благословення.

Учта Ісуса Христа була для Закхея тільки зовнішньою – щоб не забракло уваги та їжі на столі, – він змінюється внутрішньо, і це не проходить повз увагу Ісуса: «Сьогодні на цей дім спасіння прийшло».

Фото Тетяни Резниковій

Опубліковано в Новини
Субота, 09 лютого 2019 19:32

Фарисейство чи служба Москві???

Від початку проголошення Незалежності України – 24 серпня 1991року, український народ розпочав розбудову своєї держави та церкви. В червні 1992 року шляхом об’єднання частини Української православної церкви Московського патріархату, очолюваної київським митрополитом Філаретом, та частини Української автокефальної православної церкви утворилася Українська Православна церква Київського патріархату. Вона постала внаслідок руху за незалежність українського православ’я від Російської церкви. Довгих 28 років Українська церква терпіла зневагу та утиски від Російської церкви, яка намагалася не втратити свій вплив на українців через своє духовенство та єпископат. З 1990-хх років у Марганці теж був рух за утвердження Української Православної церкви з центром у Києві. На протязі багатьох років громада української Православної церкви терпіла гоніння, коли в 1990-хх роках для української громади передали колишній літній кінотеатр, що знаходиться на вокзалі поряд з Рудоремонтним заводом, то пізніше, за сприяння Дніпропетровського церковного керівництва, шляхом обману, цю громаду вигнали і передали для Московської церкви (сьогодні там знаходиться храм Преображення Господнє Російської церкви).

Йшли роки, змінювалися настоятелі парафії Св.Апп.Петра і Павла Української церкви, змінювалися мери міста, але на протязі цих років ситуація для української громади не змінювалася. В 2013 році громаду очолив молодий священик о.Тимофій Редько.

Українська церква почала відроджуватися у місті, відроджувалося проповідницько – просвітницька діяльність. Громада брала активну участь в державних та міських заходах. Всі ці роки громада знаходилася в пристосованих приміщеннях. З початком війни Росії з Україною, саме Українська церква Київського патріархату у Марганці активно долучалася до волонтерства, настоятель постійно їздив в зону АТО, допомагав та підтримував Українських воїнів.

Поряд з тим, 5 травня 2017 року у Марганецькій міській раді, за ініціативи міського голови Олени Анатоліївни Жадько, митрополит Єфрем (Криворізький Нікопольський УПЦ МП) відкриває та освячує капличку Російської церкви.

Священики Московського патріархату у Марганці постійно ображали громаду УПЦ КП, замість проповіді Слова Божого налаштовували своїх прихожан проти української громади, ігнорували заходи пов’язані з підтримкою українських воїнів та вшанування пам’яті загиблих Героїв за Батьківщину. Мер Марганця завжди підтримувала та підтримує тільки Російську церкву, на будь-які заходи запрошують тільки духовенство Російської церкви, дають слово для виступів та молитов (виникає питання, за кого може молитись церква з центром в країні агресора, невже за мир?).

В той же час священику єдиної Української церкви в місті не дають такої можливості, ущемляючи права та свободу віросповідання. Вони себе називають “українською церквою”, але чи справді вони ними є? Господь нас навчає “любити ближнього свого”, чи люблять вони (священики МП) свого ближнього? Церква Христова покликана проповідувати Слово Боже та навчати людей любити один одного, а натомість ми постійно чуємо від представників церкви МП прокльони, зневагу, та ненависть. Господь говорить “За їхніми плодами, отже, пізнаєте їх”. (Євангеліє від Матфія). 15 грудня Україна нарешті отримала Українську Православну Церкву з центром у м.Києві. 7 січня – УПЦ отримала ТОМОС про автокефалію.

3 лютого у Києві відбулася інтронізація предстоятеля Української Православної церкви — ЕПІФАНІЯ.

На Західній та центральних регіонах нашої країни відбуваються об’єднання громад, але на жаль цього не відбувається у Марганці та Нікополі. Духовенство церкви МП м. Марганця разом зі своїм предстоятелем – митрополитом Онуфрієм, ввійшли в світовий розкол, припинивши Євхаристійне спілкування з Вселенським Патріархом Варфоломієм, чому так відбулося? Відповідь проста, бо так приказав Московський патріарх Кирил. Що заважає священикам Московського патріархату об’єднатися в одну Помісну Автокефальну Українську Православну церкву? Їхня підпорядкованість Москві, їхня служба Кирилу Гундяю та їхня гординя.

Сьогодні після всіх подій в Україні, священики Московського патріархату продовжують зневажливо ставитися до Української громади, називаючи їх “турецькою церквою”, якої не існує в природі!!! Наша церква займає 15-те місце за Диптихом Світового православ’я. Об’єднання у Марганці та Нікополі не настане, поки священики Московської церкви не переступлять через свою гординю, ненависть, а проявлять любов. Як може священик української церкви о.Тимофій об’єднатися з тими священиками Московської церкви, які постійно його та громаду парафії Св.Апп.Петра і Павла ображали та по сьогодні ображають, закликають до покаяння. Перед ким нашому отцю каятися? Перед Москвою? Чи Жадько? В чому йому і громаді каятися? В тому, що люблять свою Батьківщину, що вірні Богові, та народу, Українській церкві. За те, що моляться за свій народ, за Україну, за перемогу над ворогом? У нас є Помісна, Автокефальна Українська Православна церква з центром у Києві з Предстоятелем – Митрополитом Епіфанієм. Радіємо об’єднанню церков в Україні, молимося що б і у Марганці теж священики МП-церкви зрозуміли, що треба служити не Москві і Кирилу Гундяю,

а Богові і Українському народу, на засадах християнської любові та взаємоповаги.

Громада Марганця

Джерело: "Марганець очевидець"

https://marganetz.wordpress.com/2019/02/09/%D1%84%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%81%D0%B5%D0%B9%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE-%D1%87%D0%B8-%D1%81%D0%BB%D1%83%D0%B6%D0%B1%D0%B0-%D0%BC%D0%BE%D1%81%D0%BA%D0%B2%D1%96/?fbclid=IwAR0ECG5OfKi28jseFxZnssZmoZm1mAHlYdxTAl7vWgGBNyDs_nLlfzkyVSQ

Опубліковано в Новини

Іноді я замислююсь: на що, цікаво, сподіваються священики московського патріархату в Україні? Ті священики, які останніми роками так ревно позиціонували себе українською церквою, з усіх сил намагаючись прибрати з нашого поля зору оте «МП», викарбуване в їхньому «статуті». (Щоб не втратити парафіян…Адже не всі тепер, в умовах війни, схочуть йти до церкви ворожої держави, а чим менше відвідувачів, тим менше придбаних «свічок» і тим менше шансів потрапити на Мальдіви). Так на що ж вони сподіваються зараз – коли Українська Церква вже визнана світовим православ’ям, і більше немає «відмазки»: «вони не канонічні», і можна легко розпрощатися з тим незручним «МП», не стидатися, не ховати очі,  а просто стати українською церквою? На що ВОНИ СПОДІВАЮТЬСЯ? Чому не переходять? Що тримає їх?

А тримає їх надія. Все просто: вони чекають реваншу.

Вони думають, що Україна – це тимчасово, це просто треба «ПЕРЕТЕРПІТИ». Вони вірять, що Росія повернеться сюди, і все стане, як раніше.

Але українська церква кріпне на очах. На їхніх очах. І вони дуже нервують. Іноді так нервують, що вже не тримають себе в руках. Зриваються і з-під фальшивої усміхненої маски показується істинне обличчя звичайних хамів.

Вчора стала свідком ганебної, огидної ситуації.

Після завершення мітингу на «Пушці» у Нікополі, де були присутні і священики української церкви, і московської, один з «московітів» кинув у бік наших отців:  «Турецька церква».

Коли отець Меркурій спитав, якої ж вони віри, той манкрут в рясі гордо відповів: «Московської! І цим пишаюся». А наостанок взагалі опустився нижче плінтуса, крикнувши: «Меркурій, давай до свидания».

Потім, після міського мітингу, на «Пушці» свої збори проводив Вілкул. І треба було бачити щасливі обличчя московських попів, які звичайно ж залишились підтримати «свого кандидата»! Адже саме на нього і на таких як він у них і надія. Саме такі «вілкули» обіцяють реванш. А вони – ті огидні манкрути в рясах чекають – не дочекаються.

Не дочекаються!!! Я впевнена. І молюся про це щодня.

І хоч я за об’єднання церков, але не хотілося б бачити в лоні нашої святої української церкви цих запроданців, що і матір за гроші продадуть.

А вони ж приповзуть, як притисне… Коли усвідомлять, що Росії тут більше не буде і руським духом вже не пахне, обов’язково приповзуть! «Єднатися». Бо, як казав колись один із них у приватній бесіді: «Не на заводі ж мені працювати»…

Молюся, щоб Бог не дав звершитися несправедливості. Хай все буде по волі його!

(парафіянка Наталя Іванівна)

Коментар Нікопольського благочинного Української Православної Церкви (ПЦУ) ієромонаха Меркурія на лист нашої парафіянки.

 

В дійсності, 8 лютого, з нагоди 75 річчя визволення Нікополя від німецько-нациських загарбників біля пам’ятного місця форсування ріки Дніпро відбулось вшануваня пам`яті своїх пращурів.

Але наше визволення ще не закінчилось доти, доки в нашому козацькому краї будуть гастролювати агенти «Русского мира» з московськими попами.

Дякую Богові за цей день, який остаточно розставив усі крапки над «і», стосовно позиції духовенства УПЦ МП в Нікополі до створення Єдиної Помісної Української Православної Церкви.

Після завершення заходу один із священників в агонії вигукнув у мій бік: «Турецька Церква», на моє зустрічне питання, якої тоді вони віри, цей манкурт в рясі гордо відповів, що «московської, і цим пишаюся», а на останок вигукнув «Меркурий, давай, до свидания».

Думаю – таке гасло чекає незабаром на тих, хто протягом чверті століття окупував українські святині та насаджує ненависть до України, її віри, культури і традицій.

Відповідь тим, хто шукає духовного батька за межами України. Гідну дитину не треба заставляти шанувати батьків, бо вона сама це робить, а негідну не заставиш. Так і любити свою Батьківщину гідного сина не треба вчити. Бо любити Батьківщину - це те саме що любити батьків. Діти знають своїх батьків, бо вони разом в одному домі, а яничари шукають їх за межами України.

Тож ставши на протилежний бік від Помісної Церкви вони стали на бік роздору, гріха, ненависті, самознищення, соблазну, розколу, і вже не тільки в Україні але ворожнечу розколу вони несуть і в світове православ`я.

Божим Промислом дарована нам можливість об`єднатись Україні в Помісній Церкві, але вони знехтували цим даром?! Тож хто вони є насправді? Яничари і чужинці. Саме ці священники московського патріархату в Нікополі кричали  проти розколу, а коли Бог дав цей момент, щоб вилікувати  розкол,  то вони зневажили його, бо саме їм розкол був потрібний, щоб не було Автокефалії, а відтак і Незалежної України.

Саме їм потрібний розкол, бо він є їх «життя», бо  з появою Помісної Церкви мають щезнути всі розколи. Розкольники - ось  справжня назва всіх послідовників, уже не тільки Харківського розколу, але Критського, і Фанарського.

Але Нікополь за свій вік побачив дуже багато. З Божою допомогою наше славне місто пережило нацистів, тому переживе і цих загарбників «Русского мира»!

Для розвіяння міфів, які напускають священники Російської Церкви у Нікополі надаю пошагові спростування:

По-перше, немає турецького патрiарха, а лише Константинопольський, який iсторично має серед Помiсних Церков найвищу честь, яку нiхто досi не скасовував.

По-друге, жодного канону Вселенський Патрiарх Варфоломiй не порушив. Вiн — доктор канонiчного права, один з найкращих фахiвцiв з церковного законодавства у свiтi, i зробив усе бездоганно щодо церковних правил i канонiв.

По-третє, кожного дня Московська Церква та її частина в Українi («УПЦ») вигадують усе новi й новi звинувачення проти Православної Церкви України. Але серед цих звинувачень немає жодного правдивого аргументу. I немає такого грiха, в якому б РПЦ чи її фiлiя в Українi не завинили б удесятеро бiльше за ПЦУ. Це свiдчить про те, що «УПЦ» МП вiдiйшла вiд Христа — Iстини — i своїми наклепами служить вороговi Божому. Але ми покликанi викривати брехню i йти за правдою. Слово Боже свiдчить: «Господи, хто може жити в оселi Твоїй? Той, хто чинить правду i говорить iстину в серцi своєму... i не слухає наклепiв на ближнiх своїх» (Пс. 14:1–3). «Коли ви i страждаєте за правду, ви блаженнi; а страху їхнього не бiйтеся i не тривожтеся» (1 Пет. 3:14).

Втiм — це вибiр кожного з нас: слухати наклепи чи боротися за правду i за Христа в собi. 

Опубліковано в Новини

Біля пам’ятного місця форсування ріки Дніпро помолилися і вшанували пам`ять своїх пращурів.

Опубліковано в Новини

Нещодавно свята Православна Церква відзначала день пам`яті святителя Марка Ефеского.  

З нагоди Дня Ангела видатного іконописця, художника та почесного громадянина міста Марка Дмитровича Продана, духовенство Нікополя, Покрову та Марганцю соборно завітло до тезоіменитого друга Української Церкви аби привітати його з цією духовною подією.

Кожна зустріч з такою людиною - це незабутній урок в скарбничку духовних знань. Марк Дмитрович зазанчив про те, що: «вірний ікону може читати, мов книжку, бо кожен порух руки, кожен жест має певне значення, особливий зміст. Ікона сприймається через молитву. Її призначення – співдіяти молитві. Щоб людина сприйняла істину християнську і розумом, і зором, і щоб у такий спосіб істина могла дійти до її серця. На відміну від світського мистецтва, де так цінують зовнішню красу, в іконі важлива краса внутрішня, злагода, яка допомагає вірянинові знайти шлях до першопочатку всього, що існує на землі».

З нагоди отримання Томосу про Автокефалію Українською Церквою видатний іконописець передав для храму св. прав. Петра Калнишевського унікальну святиню образ козацької Покрови Божої Матері (XIX ст), яка знаходилась в Свято – Покровському козацькому соборі в старій частині міста.

Зустріч завершилась уставним многоліттям та спільною світлиною.

 

Прес-служба Нікопольського благочиння УПЦ (ПЦУ)

Фото Володимира Садикова (інтернет - видання «Марганець очевидець»)

Опубліковано в Новини

3-го лютого, з благословення Керуючого Дніпровською єпархією Преосвященнійшого Владики Симеона та на запрошення керівництва медичного закладу благочинні та духовенство міст Нікополя, Покрова та Марганцю звершили освячення районної лікарні.

У визначній духовній події взяли участь Благочинний Нікополя ієромонах Меркурій (Скороход), Благочинний Покрову протоієрей Іван Назарик, Благочинний Марганцю отець Тимофій Редько, настоятелі нікопольських храмів ієромонах Олексій (Петренко), священник Павло Черкасов та священник Костянтин Титов.    

Після звершення чина освячення духовенство звернулося до лікарів, наголосивши на важливості спільного служіння священнослужителів і медичних працівників у лікуванні людей. Ми побажали нашим цілителям тіл мудрості і терпіння у добрій справі. Нехай дружний колектив зігріває любов, повага та взаємовиручка.

Сьогодні велика подія. Сам Господь благословив, щоб у лікарні перебували добро і злагода.

Духовенство побажало своїм колегам здоров’я і благополуччя, сили духовної і фізичної , міцності духу і віри в несенні нелегкого служіння.

Господь Ісус Христос, зцілюючи болящих, спочатку лікував душі недужих. Ось чому настільки важлива співпраця лікарів зі священнослужителями, медичних установ із Церквою – духовною цілителькою.

 

Прес-служба Нікопольського благочиння УПЦ (ПЦУ)

Фото Володимир Садиков (Марганець Очевидець)

Опубліковано в Новини

Вельмишановний Євген Вікторович !

Від імені Керуючого Дніпровською єпархією Преосвященнійшого Владики Симеона та духовенства і віруючих Нікопольського благочиння, прийміть найщиріші вітання з Днем Вашого Ангела, на честь святого мученика Євгенія, память якого сьогодні звершує свята Православна Церква.
Святий мученик Євгеній нехай випросить у Всемогутнього і Всещедрого Бога для Вас здоров’я, щастя, добра, великого духовного багацтва і спасіння!

Господь, по молитвах Вашого небесного Заступника, нехай подасть Вам Свою благодатну допомогу на благо утвердження Єдиної Святої Помісної Української Православної Церкви, яку Ви постійно підтримуєте, як в нашому козацькому краї так і по всій області!

З любов`ю у Христі – ієромонах Меркурій (Скороход),

Благочинний Нікополя та району від імені духовенства та віруючих

Опубліковано в Нікополь
П'ятниця, 01 лютого 2019 21:17

ВІДКРИЙ СВОЄ СЕРЦЕ ГОСПОДУ

- Зимове надвечір'я, спонукає до роздумів, - промовив Ієромонах Олексій.
- Так, - погодився я , - особливо, коли ти стоїш, на подвір’ї храму.
- Саме так, пане Олеже! - посміхнувся своїми трошки сумними очима, мій співрозмовник. - Дивовижний сьогодні вечір, смарагдові сніжинки, обгортаються тихою імлою, а місяць, відблискуючи на снігу, розбивається сріблястими переливами. А мрії наші, на крилах надії, підіймаються все вище і вище, в омріяне небо… І душа наша, в такі вечори, так і прагне піднятися в захмарну височінь, до самого Бога.
.
А пам'ятаєте, пане Олеже, слова апостола Павла, про те, що у чоловіка є тіло, душа і дух. Людина триєдина. Відповідно, є різні люди. Є люди тілесні. Є люди душевні. Є люди духовні. І нам треба знати, хто ми, які ми ... Тому що, доки ми не визначимось – а хто ми є і куди йдемо, неможливо знайти нам - ні долі щасливої, ні свободи вільної ... Тому що свобода - це можливість робити вибір! А вибір, для нас, - це завжди пізнання непізнанного... розуміння найкращого.
.
Як казав Шевченко - У своїй хаті - своя правда, і сила, і воля… А я так розумію слова нашого Кобзаря. Що якщо в тебе є своя хата, то в ній може бути і своя правда, і своя воля. А може і не бути .... Тому що і волю, і свободу, і щастя своє, нам треба ще вміти затвердити і відстояти! 
А для цього, ми повинні перш за все, зрозуміти, а хто ми є? А який в нас духовний стрижень? А навіщо нам ота свобода і воля? Бо якщо в тебе немає внутрішнього стрижня, і ти сам ще не визначився, а хто ж ти є ... то навіть, у власній хаті ти не господар. Тебе або сусід з хати вижене, або чужий панок, оселитися у твоєї горниці забажає.
.
Ось чому, бажаємо ми того - чи ні, але все починається з усвідомлення самого себе. А хто ми такі: - вільні і незалежні нащадки славетних козаків – запорожців…, або щось середнє, між небом і землею ... як люди кажуть: - ні богу свічка - ні чорту кочерга. Але тут вже, тільки ми самі вирішити можемо! А вирішувати нам треба! Тому що Господь, віддячить нам, по устремлінням нашим, по звитязі нашій, за діла наші віддячить нам.... або не віддячить!
.
До речі, пане Олеже, а ви коли в останній раз були на таїнстві сповіді?
- Ну ... - посміхнувся я.
- Коли людина намагається підготуватися до покаяння, я пропоную їй прочитати брошурку - «На допомогу тим, хто кається». У цих брошурах, є навідні запитання і, як би, готові відповіді ... і там, є таке формулювання - заповідей і обітниць святого хрещення не дотримувався ...
А що значить не дотримувався? Вірність обітницям своїм і обіцянкам, а також, щирість нашої душі... ось головні якості, за якими Господь обирає людину. Ось ті критерії, за якими Господь і буде визначати. Чи гідно ми прожили своє земне життя. І чи гідні ми, повернутись в царство Боже. Чи маємо ми право зайняти те місце, яке залишилося порожнім, після відпадіння третьої частини янголів ...
Чи ви, пане Олеже, ще кудись зібралися? Ні ... звичайно можливо піти і в інше місце ... - розсміявся Олексій.

Але, якщо, все ж таки, наші устремління в царство небесне, то віра нам потрібна! Ось навіщо нам потрібна віра! Віра - це впевненість в невидимому і відчуття очікуваного. 
.
А знаєте, як я розумію оці слова?
Воно ще непомітне, а ти поводишся, ніби ти його бачиш. Воно ще не здійснилося, а ти живеш так, як ніби воно вже здійснилася. Поводишся так, як ніби ти - вже досяг досконалості. Живеш так, як ніби ти вже пізнав щастя ...
Пам'ятаєте, пане Олеже, слова Апостола Павла, що ми співпрацівники Божі? А в оригіналі, як це звучить, не замислювались? Синергетика! Це в перекладі з грецької мови: - син — спільне і ергос — дія… це сумісність. Це коли Божественні енергії працюють разом з людськими, Вони взаємодіють, вони зміцнюють тебе ... у відповідь на твоє зусилля, звичайно. Адже царство Боже і зусиллям досягається! Тоді і Отець Небесний виходить назустріч людському зусиллю, і доповнює людське зусилля Божественною енергією ...
.
На жаль деякі люди, ще не розуміють цього. На жаль, багато людей, тільки і роблять те, що очікують Божого дару ... і задарма очікують врешті! – розсміявся чернець. - А справжня віра, це завжди звитяга, це подолання труднощів ... Це ризик! Так, так! Віра це ризик! І життя ризик ... і Любов ризик!
Але, для усвідомлення виправданості цього ризику, Господь і пропонує нам пройти таїнство сповіді. Таїнство покаяння ...
Саме так! Я не даремно почав нашу розмову, з покаяння. Для багатьох людей, дуже непривабливе слово ... І знаєте чому? Та тому, що людина його пов'язує з моральним аспектом. А іноді і з публічним приниженням!
.
А пам'ятаєте, пане Олеже, як термін покаяння, звучить грецькою мовою? Метанойя. І вірне значення цього слова, нам слід розуміти, як: - зміна розуму, зміна точки зору, переосмислення ...
- Так, все вірно! - відповів я. - Мета - новий, ноос - розум. Нове розуміння, переосмислення ...! Ось і виходить, Покаяння, це як в дзеркало подивитися, як приміряти на себе Божі заповіді. І відповідно, самому оцінити ступінь своєї відповідності або невідповідності. Свого внутрішнього ладу або безладу!
.
- Іноді подивишся в таке дзеркало, - розсміявся чернець, - і бачиш ... точно не збігається! Але, якщо ми усвідомлюємо цей зазор, між дійсним і належним, між очікуваним і бажаним - це і є покаяння. Бачите як все просто ... і жодної публічної прочуханки ... і ніякої «гієни вогняної»
Коли людина усвідомлює, ступінь своєї невідповідності, божим канонам і принципам і погоджується зі ступенем своєї невідповідності, це і є покаяння! Навіть коли воно не супроводжується у людини, чуттєвими потерпаннями.
Коли ти усвідомив свою невідповідність - це вже покаяння. Тому що для нас головне - усвідомлення ... і воно приймається Богом! 
Звичайно, якщо воно приймається і тобою ... тому, що навіть дурень, зрозумівши, що він дурень, вже не дурень! Тому, що невдоволення собою, своїм сьогоденням, це і є ті ще маленькі крильця, які з часом, дозволять тобі не тільки йти вперед, але і, зміцнившись, піднімуть тебе вгору! 
.
- До небесного храму? - розсміявся я.
- Парадокс у тому, - з ледь помітним сумом в голосі, відповів Олексій, що в раю релігії не було... Коли у людини були щирі відносини з Богом, потреби в релігії не було. І коли наші відносини з Господом, будуть відновлені, на новій землі, під новим небом, в новому небесному Єрусалимі ...... то, як Іоанн побачив у видінні своєму - храму там не буде!
- Чому?
- Та тому, що як написано у Святому Письмі: - Бог був з людьми. Люди були з Богом. А якщо усі разом, то немає потреби в храмі. Немає потреби в зовнішньому посередництві!
А в нашому житті, така потреба є. Тому, що одна з базових потреб людини, це захист, безпека. Коли людина відчуває, що він належить до групи людей, яким він потрібен і які, йому щиро раді! Ось тоді, чоловік, навіть повністю не усвідомлюючи цього, починає відчувати внутрішній комфорт. ... він починає відчувати почуття захищеності. 
Ось чому, мета церковної громади, щоб кожна людина, яка прийшла в наш храм, відчула свою співпричетність, свою потрібність... Може це і нелегко… але, якщо кожна людина буде думати про те, що якщо я свою частину роботи не зроблю, або зроблю погано, не буде досягнутий ефективний результат, нашої спільної праці ... Це, в кінцевому підсумку і дає людям, таке необхідне їм почуття потрібності!
А як ми часом розмірковуємо. - Я сам все зроблю, навіщо мені обтяжувати когось! Та й чи зробить він все так само добре, як зроблю я?
- Гординя все це ... - відповів я.
- Гординя, яка теж вимагає покаяння ... - закінчив мою думку Олексій.
.
А ви знаєте, - в задумці промовив Ієромонах. - У священика, три першочергових завдання.
Перш за все - проповідь Євангелія.
Друге завдання - жити у відповідності зі своєю проповіддю, щоб твої вчинки, не перекреслювали твої слова.
І тільки третє завдання священика - це здійснювати треби, благословення, літургії.
На жаль, сьогодні, все переплуталося. Вчинення треб на першому місці. Проповідь в кращому випадку на другому. А життя у відповідності зі своєю проповіддю - це взагалі окрема і довга розмова ...
Сьогодні стільки змін прийшло в наше життя. Сьогодні, після стількох років наполегливої праці, ми здобули незалежність у вірі. Відбудували незалежну православну Українську церкву. З центром, не в ворожої нам Москві, а в рідному золотоверхому Києві. 
.
- Напевно, важко парафіянам московського патріархату, особливо людям похилого віку, прийняти нові реалії української церкви.
- Чому важко? - відповів Олексій, - Справа як раз не в труднощах ... Та й вік, це, не головний критерій твоєї святості ... Ви думаєте, серед послідовників Ісуса Христа, всі були юними хлопцями? Ми з вами знаємо, що юним був тільки один Іоанн Богослов. А от всі інші апостоли, вже пройшли чималий життєвий шлях.
А Петро або Павло, були спроможні і так міркувати: - Я вже не молода людина, навіщо мені змінювати релігію ... Навіщо мені таке служіння!
Пам'ятаєте слова Апостола Павла: - Я був з іудеїв іудей, з фарисеїв фарисей…. Та й жив він за іудейськими канонами непорочно. Одним словом, дуже шановна і заможна людина!
Але, як він каже, що зустрівшись з Ісусом Христом, все це вважав за сміття і не радився зараз із тілом та кров'ю ... і не вважав себе що чогось досяг. А забув заднє і кинувся вперед.
Сьогодні, ніхто не згадує про його вік. Сьогодні його шанують, після Петра, другим засновником християнства. Сьогодні, ми вважаємо Апостола Павла тим, хто сформував богословські ідеї християнства.
А як сьогодні міркують людей. Деякі парафіяни вважають: - Це нашим дітям можна починати плоди нові приносити ... а ми своє вже віджили ... Та й звикли ми і до цього храму ... і до цього батюшки. Даремно так вважають, до Бога прийти ніколи не пізно. Тим більше, що Батько наш небесний, постійно нагадує, всім хто в дорозі ... ось вам ще один шанс, ще, ще ...
.
До речі, це тільки в в церквах Московського патріархату, людина - є раб божий. А для Нашої церкви - людина чадо боже! Людина особистість, що прагне уподібниться Богу! А для цього людина, наділена розумом, почуттями і волею. 
І коли ми чуємо слова - відкрий своє серце Господу. Образно кажучи, ми повинні розуміти, що у нашого серця, є дверцята. І те, що в них входить, визначає, якими нас бачить Бог.
- Та вже... – погодився я, - як говорили ще стародавні елліни, наші розум, почуття і воля, плюс звичайно милосердя .... Визначають душевні якості людини! А хіба погано бути душевною людиною?
- Скажімо так, - розсміявся Олексій. - Така людина може бути прекрасною особистістю! Вона може процвітати в бізнесі, бути знавцем живопису, нарешті, може віртуозно грати на скрипці...
А ось Святе Письмо, нам нагадує, що душевна людина не має Духа Божого. Тобто, кажучи образно: - для Бога у нього немає "приймального пристрою" - духовної антени ... Тому, що він, як мудро нагадує нам Апостол Павло, - "не приймає того, що від Духа Божого" - 1 Кор. 2, 14.
Простіше кажучи, для такої людини, першорядне значення мають земні цінності.
- Це як?
- Ось замислитесь, пане Олеже: - Що наповнює серце душевної людини? І не важливо там, якої. .. античного героя або сучасного бізнесмена ... Те, що притаманне духу світа цього, що живе в ньому! А це не тільки вміння ретельно скласти бізнес план і віртуозно виконати полонез Огінського... це і злі думки, користолюбство, зневага до людей, а часом і думки про злодійство, лжесвідчення. Багато чого може оселитися в чоловічому серці! Список величезний! .
Біблія визначає таку людину, як "мертвого за гріхами" - Еф. 2.1. Цей чарівний зовні чоловік, досить "душевна", квітка божа - в душі своєї - духовний бур'ян, який живе так, як ніби то, немає Бога… а якщо так, то і відповідальності немає, за свої вчинки. І якщо Дух Божий не зволікає, ось таку, душевну людину, відкрити Господу своє серце - все його прагнення до досконалості - марні!
Така людина не буде молитися за рідних і близьких, за наше місто, за Україну. Якщо він і піднесе молитву до Господа, то лише за виконання своїх бажань. І, за звичай, не самих гарних бажань... На жаль ... але це так!
- А що тоді духовна людина?
- Духовна людина, це той, хто відкрито, сповідав свої гріхи перед Богом, відкрив двері свого серця і "прийняв Дух від Бога" - 1 Кор. 2:12, а інші двері, за допомогою Божої, закрив, щоб не проник дух світу цього, а разом з ним і гріх, в його серце! І в такому серці Дух Божий творить Свій святий плід: - "Любов, радість, мир, доброту, лагідність, стриманість" - Гал. 5: 22-23.
.
І оскільки Дух Божий всюди проникає, все досліджує, то наповнена їм духовна людина досліджує все і "ж людина судить усе" (1 Кор. 2:15). А людині той, Бог відкриває Свою волю, свої бізнес плани. – посміхнувся чернець. - І тоді, пізнання духовної людини не має меж. Він знає своє минуле. Він пам'ятає, що він створений Богом. Він знає своє справжнє. Він пам'ятає, що живе не для себе, а для Господа. І він знає те, про що душевна людина не має жодного уявлення - своє майбутнє! Він пам'ятає про те, що: - "... не бачило того око, не чуло вухо, і не приходило те на серце людині, що приготував Бог люблячим Його" - 1 Кор. 2: 9.
.
І причина тому - не чоловіча допитливість або видатні розумові здібності, а Дух Божий, який відкрив людині все це! Ми з вами живемо в особливі часи, мій друже. Коли - "старе, гріховне пройшло, а тепер настав все нове". І бути очевидцем подібних переживань - особлива радість, для нас з вами! Ми живемо в ті часи, коли душевна людина, завдяки дії Духа Божого, стає духовною людиною! І живий приклад тому - набуття нашою церквою незалежності.
А тому, хто ще не пережив подібної зміни, в серці своєму. Хто не визнав свої гріхи Господу і не залишив їх, той ще може пережити цю зміну в собі! Пережити, поки він ще живий!
Але апостол Павло не ставить крапку, у визначенні різниці, між душевністю і духовністю! - продовжив свої міркування Олексій, - на цьому Апостол не ставить крапку і вказує на третю можливість. Він говорить ще й про тілесних, плотських людей.
- Плотських?
- Давайте перш згадаємо про те, - посміхнувся Олексій, - що церква в Коринфі, якій Апостол Павло писав свої послання, була переконана в тому, що вона особлива. Адже в ній було стільки парафій ... і вчених богословів ... і покірних прихожан!
Разом з тим, Павло, з болем в серці звертається до таких християн: - ... я не міг говорити з вами, браття, як з духовними, але як до тілесних, як до немовлят у Христі - 1 Кор. 3: 1.
.
Нічого не нагадує? - Олексій ковзнувши по мені, своїм проникливим поглядом, неспішно продовжив ...
- Хто ж така тілесна людина? Точніше, плотський християнин в церкві, якого Павло називає братом, немовлям у Христі? На відміну від духовного - це слабкий, обмежений, гріховний чоловік. Так, він відкрив двері серця свого, для Духа Божого, але його серце відкрите і для духу сього світу! Він не здатен відрізнити Божого янгола, від падкого янгола… 
І хоча, при зверненні такої людини до Бога, Дух Божий увійшов в його серце. Саме про цей факт говорить Апостол Павло в своєму посланні. 1 Кор. 3:16: "Чи не знаєте ви, що ви храм Божий, і Дух Божий живе в вас?"
Але ... це ще не доводить про те, що Дух Божий володіє всім серцем, всією особистістю, такої людини. Образно кажучи, багато частин людського серця, залишаються закритими для Духа Божого .... А тому, там безлад, там непотреб, там темрява.
.
- Отже, плотський християнин - це людина, яка одного разу, присвятила своє життя Богу і одночасно продовжує самостійно потакати своїм плотським бажаннями ... При цьому, плотські бажання він ставить на чільне місце ...
- Все вірно! Саме так! – погодився я з своїм співрозмовником. - Прикриваючись божим, - безбожне творить! А тому, Дух Божий не може розширити сферу свого впливу, на таку людини. При наймі тому, що Йому, постійно чиниться опір. 
- Така людина служить і Богу і постійно грішить при цьому…, а тому, у нього серйозна затримка в духовному зростанні. Він не може приймати повноцінну духовну їжу. У нього обмежена дієта - дитяче молоко, що відповідає його духовному дитячого віку. Він засвоює лише початок віри, духовну абетку! І у нього немає бажання, прийняти волю Господню, а також, з молитвою жити в Бозі ... І знаєте чому? А тому, що для нього, все залишається по-старому. І хоча він у Христі, він духовно не росте!
.
- І які наслідки виникають для церкви, через наявність в ній, ось таких християн? – запитав я ченця.
- Тоді в ній "заздрість та суперечки", як казав нам Павло у своєму посланні - 1 Кор. 3: 3. Адже плотські християни більше прив'язані до авторитету людей, які ними керують і управляють, а не до Христа і Слова Божого. Вони переслідують власні цілі та інтереси, а тому, егоїстично заявляють про себе! Ось, наприклад, повернемося в наше сьогодення: - "Я Московський патріархат, Третій Рим, а четвертому не бувати!" ... і вони безсоромно віддаються своїм пристрастям і живуть як нехристияни. При всьому різноманітті і уявній духовності церковного життя, такі люди залишалися плотськими, про що Апостол Павло докладно пише в 5-й і 6-й главах свого послання …
.
- От цікаво, стільки століть минуло, а листи апостола Павла, спокійно можна відправляти на адресу церков Московського Патріархату! Причому, і у нас в Україні, і туди, до Москви ... Церкви московського патріархату, хіба сьогодні вони відрізняються від тієї коринфської церкви? Хіба не відвернулися вони від Вселенського Патріарха, на догоду своїм амбіціям?
- Ось бачите, - посміхнувся Олексій, ви самі відповіли на своє запитання!
.
- А як же вийти з плотського стану і стати духовними людьми?
- Це можливо тільки тоді, коли віддається життя Богу. Віддається все, без залишку. Але як раз таке зробити найважче. Адже це спрямовано проти егоїстичною, плотської природи чоловіка, коли людина прагне панувати, а не коритися. І якщо ти, відчуваєш себе плотським християнином, то Бог закликає тебе залишити свій егоїзм і закрити двері серця свого, для духа світу цього. Однак, тут тобі неможливо обійтися без допомоги Самого Бога. Ти не здатен бути одночасно і молотом, і ковадлом.
- Та вже ... - посміхнувся я, - шлях простий: - Якщо ти віддаси себе Богу і попросиш про Його допомогу, тоді станеться в твоєму житті добра зміна! Ти будеш спрямований Духом Божим з плотського стану в духовне…
.
- Ви знаєте, - продовжив свої міркування Олексій. - До двадцяти років, я мало чим відрізнявся від своїх однолітків. Навчався у школі. Потім вступив до професійного ліцею. Напевно, так би і працював зварювальником. Якби не отче Никифор.
Завдяки йому, я вперше прийшов в храм. А до цього, не бував я ні в храмах московського патріархату, ні київського ... Не було у мене в цьому потреби ... ні душевної, ні духовної! Ну а плотські потреби, вже точно були! Зазвичай, як і у інших юнаків мого віку… Напевно тому, мені і порівнювати не було де краще, де гірше. В церкві, або без неї... А отче Никифор до мене з мудрістю своєю підійшов! Придивлявся він до мене, а потім і запропонував мені, піти вчитися в дніпропетровську духовну семінарію.
Він запропонував - я погодився. Я тоді, як міркував... Що я втрачаю? Робітнича спеціальність у мене тепер є, зварювальником, я завжди зможу піти працювати. А ось, що таке семінарист духовної семінарії, для мене в дивину! Чому б не спробувати! Ось так і почав я, з душевної людини, переходити в духовну...
.
Отже, Дніпропетровськ. Духовне парафіяльне училище. Тут мені подобалося все. І викладачі, і мої друзі - семінаристи. До речі, роки, що я провів в семінарії, я не тільки вчився! Я мав можливість, працювати, за своїм робітничим фахом. Ми тоді будували наш кафедральний собор, святих Петра і Павла. А незабаром, я був висвячений в сан диякона. Ось так і почалося моє служіння Богу.
.
По поверненню в Нікополь, я служив разом з отче Никифором, в Свято - Покровському козацькому храмі. А також, проводив служіння, в Храмі на честь святого апостола Андрія Первозванного, в селі Капулівка.
В ті роки, прихожан в наших храмах мало було. Здавалося десять років, як Україна здобула незалежність, а влада нас ніби то і не помічала. Багато тоді, в провладних кабінетах, «душевних» людей сиділо... А ось, чи були серед них духовні - не знаю ... Пам’ятаю, як я допомагав оформляти документи, на на отримання землі, під забудові храму, на честь святого Іоана Дамаскіна. Так от, ходив я по кабінетах, в очікуванні рішення. Ні день, ні тиждень. Не повірите, пане Олеже, вісім місяців, день в день, ходив я по можновладним кабінетах, спілкуючись, з ось такими «душевними» людьми… Багато чого можна розповісти, про те, як раніше відносились чиновники, до нашої церкви…
.
Ось так і пройшли, п'ять років мого служіння. У 2005 році, на свято Святої Троіці, я отримав свій прихід. Став настоятелем Свято - троїцького храму. Де і досі служу. За роки мого служіння всяко траплялося. То були непрості часи.
Це сьогодні, ми проводимо Кресну ходу. На березі Дніпра святкуємо таїнство Водохрестя ... А п'ятнадцять, десять років тому ... тодішня влада, фактично відхрестилося, від Київського патріархату.
Нам не давали дозвіл на служіння. Навіть з похорону виганяли. Бабусі, які вважають себе прихожанками московського патріархату, як почують українську мову... - Ой все, це розкольник! Забирайте свої книжки і уходьте!
Ось замислитесь, пане Олеже, , вони не казали нам: - забирай свои книги и уходи… Вони казали: - забирайте свої книжки, та уходьте ...
.
Так було. Московські священики, тоді добре проводили свою роботу. В храмах московського патріархату парафіян попереджували: - Хрещених в Київському патріархаті - не відспівувати і перехрещувати їх треба… І на стінах московських церков, такий папірець висів. 
Пам'ятаю, чотири роки тому, на Радоницю. На міському кладовищі. Підходить до мене жіночка.
- Ви можете заупокійну молитву прочитати ...
- Звичайно можу.
Підходжу до могилки, починаю читати. І тут бачу, як жінка змінюється в обличчі ... почувши українську мову ... І відразу кам'яне лице ... і слова до мене:
- Поверніть записки. Вийдіть з - за огорожі...
Це сьогодні, після чотирьох років війни на Донеччині, люди почали відходити від чар московського патріархату. Сьогодні все змінилося. Сьогодні, до мене в храм приходить жінка. І запитує, на російській мові:
- Ви можете панахиду отслужить?
- Так звичайно, - відповідаю,- можемо .... Але ми священики Київського патріархату! - Нагадую їй, навчений гірким досвідом ...
- Да мне все равно, только бы, не раскольники!
.
Ну як тут не посміхнутися! Сьогодні, до мене на сповідь, приходять колишні парафіяни московського патріархату і розповідають.
Московський священик нам каже, сьогодні в ввечері о 11 годині, ми проведемо молитву за угодою. По домівках запалюємо свічки і молимося! Молитва за єдиного царя.
- За якого царя? – Запитую.
- Ну не знаємо, нам так наш Батюшка сказав ...
Ось і пояснюю:
- Єдиний цар для нас - наш цар небесний. Але за нього молитися не треба! Ви краще за дітей своїх помоліться. За воїнів наших, які нас від російських найманців захищають. За волонтерів наших, які армії допомагають. За українських патріотів, які в російських в'язницях нудяться, помоліться.
А за єдиного російського царя Володимира, за російського патріарха Кирила ... які знищують Україну як націю, молитися не треба!
.
Сьогодні, пане Олеже, люди повірили в себе, в свою країну, в свою церкву. Сьогодні, ми підносимо молитву за нашу Україну, на рідній мові. А коли я починав своє служіння, ми служили церковно - слов'янською мовою. У нас і літератури церковної, на рідній мові не було. Не було ні Євангеліє, ні требників, українською мовою. Коли я прийшов в храм. Бабусі, які в церковному хорі співали, не могли співати українською мовою. Текстів не було!
Завдяки патріарху Філарету, у нас з'явився україномовних переклад Біблії. Треба сказати, що є п'ять перекладів Святого Письма, на українську мову, і найвдаліший, - це переклад Патріарха Філарета.
А тоді, у нас і требників не було. Перший мій требник - був канадський. Тобто требник був надрукований в Канаді українською мовою, виданий на гроші канадської української діаспри і переданий нам, українським священикам.
.
Так, сьогодні все змінюється. Але нам потрібно було пройти, цей непростий шлях змін. Пройти крок за кроком. Сходинку за сходинкою. Від людини душевної, від людини плотської, до людини духовної ...
А ви, пане Олеже, ніколи не замислювалися про те, що в грецькій православній церкві, немає такого словосполучення, як - раб божий. І в українському перекладі святого Письма теж немає! Тому що - раби божиї - це тільки в російській імперії. Тобто, раби царя земного, який помазаник Божий… а тому, він і верховний ієрарх московських церков. Ось тому і царя свого, Миколая другого, коли московські попи канонізувати вирішили, то назвали - искупителем. Искупителем чого? У нас один искупитель. Христос – Спаситель, Ісус Христос!
.
Пам'ятаю, як до мене в церкву, прийшли дві жінки. Вони росіянки. Прийшли до храму. І можна було побачити, як наші парафіяни, сидячи на лавочці, розмовляли, міркували. У них був інтерес до життя. Вони брали участь в обговоренні життя церковної громади.
У прихожан нашої церкви, є своя думка і розуміння. І коли ми, на церковному зібранні, вирішуємо, якісь церковні справи. То, перш за все, я опираюся на думку громади.
А дві парафіянки, які прийшли до нас, з московського патріархату, сиділи, як заомбі ... Вони боялися слово промовити.
Я потім запитав у цих жіночок:
- Звідки така скутість ....
- У нас так не прийнято ... - відповідають вони мені, - у нас з Батюшкою не сперечаються. Що наказав, то і виконуємо ...
Ось тобі і сенс молитов, за єдиного царя ... Тут, як кажуть, коментарі зайві! 
.
А ті, хто, розпалюють ворожнечу і розривають молитовне спілкування і співпричастя між православними українцями і православним світом, невже і справді вважають себе учнями Того, хто є Любов і Божа Премудрість?
Знаєте пане Олеже, рік тому, тридцятого березня, під час Великого Посту, я був пострижений у чернецтво з іменем Олексія. На честь святого Олексія, чоловіка Божого. Я прийняв чернечий сан, і тепер служу Богу як Ієромонах Олексій. 
.
Служіння Богу. Становлення нашої Української церкви, це наша спільна робота. І я навряд виконав її самотужки, якби не парафіяни нашого храму. Коли я тільки прийшов в храм, мене зустріла Наталя Штурхатська. Понад п’ятнадцяти років, вона була церковною старостою. Низький уклін їй за цю нелегку працю. 
.
А сьогодні обов’язки церковного Старости, виконує Марія Мухіна. До речі, вона також співає в церковному хорі. Я можу довго розповідати, про парафіян нашого храму. Про Ніну Білу, котра і сьогодні є незмінним скарбником нашого храму… про Марію Самсоненко, Галину Літвінову, Тамару Мухіну… а також, про Картишкіну Ірину Федорівну, котра постійна готує церковні просфори — богослужбовий літургійний хліб, який використовується під час православного богослужіння. Але буде краще, якщо ви самі з ними поспілкуєтесь. Побачите щирість цих простих людей. Відчуєте їх душевну красу…
.
А скільки зусиль і коштів зібрали наші парафіяни на закупівлю продуктів і теплих речей, для воїнів на Донбасі. Ніхто не стояв осторонь! Люди допомагали, хто чим міг.
Виконуючі служіння своє, я завжди пам’ятаю слова Апостола Павла - Ми співробітники Божі. Ці слова, я можу сказати, про кожного нашого парафіянина. Про кожного чоловіка і жінку, що приходять в наш храм. І поки ми єдині, доки ми разом - ніхто нас не здолає! Ні нас, ні нашу церкву, ні нашу Україну. 
.
Ієромонах Олексій, подивився на мене, своїми променистими і трохи сумними очами…
- Вся образна система Біблії, - лунав його неспішний голос, - нагадує нам: - Глава Христос. Ми клітини, члени і органи тіла. Всі ми єдиний організм. Зверніть увагу, пане Олеже, - організм, а не механізм. Це не механічні частини, це не гвинтики громадського механізму. Це живі тканини. Це живі клітини. Це живі органи, в живому організмі. Єдиному організмі нашої української православної церкви...
.
А що до того, хто ми сьогодні, душевні, чи духовні люди, то підносячи молитву Господу, ми можемо робити дві речі! По перше – зрозуміти, а чому я ще не з Богом. І по друге відкрити Господу своє серце. Помилка багатьох людей, а інколи і народів, в тому, що вони вважають, що оці дві дії, якось пов’язані одна з одною…
.
А насправді, це не так! Прийти до Бога, інколи буває простіше, ніж постійно розмірковувати, а чому я не в Бозі!
Тому що відкривши своє серце Господу, ти здатен назавжди забути і про душевні і про плотські спокуси в своєму серці. А щоб зрозуміти навіщо я віддаюсь плоцьким спокусам, інколи нам і життя замало... Втім, вибір тут, тільки за нами!
.
А тепер, від добрих слів, нам час переходити до суспільної справи, тобто – літургії… Тож, запрошую вас до нашого храму.

***
Автор: Олег Ольгин

Опубліковано в Новини

1 лютого чернецтво міста соборно привітало нашого духівника Нікопольського благочиння - ігумена Никифора (Салимонова) з 25 літтям священницької хіротонії.

З цієї нагоди у храмі преп. Паїсія Величковського був звершений Подячний Молебень.
Слід підкреслити, що духовна ера отця Никифора припала в особливо важкі роки відродження Української Церкви в нашому козацькому краї.   

Від імені Керуючого Дніпропетровською єпархією Преосвященнійшого Владики Симеона, духовенства і віруючих нашого району, ми подякували ювіляру за його жертовну працю, батьківську опіку та ревне служіння на Славу Божу та розбудову нашої Помісної Православної Церкви України!

Сердечно вітаємо нашого отця Никифора, і бажаємо, щоб Господь підтримував його у важкі хвилини, та дарував наснаги і сил, щастя і здоров’я, успіхів і многих літ життя!

 

Прес-служба Нікопольського благочиння ПЦУ

Опубліковано в Новини

30 січня усе пмт.Токівське проводжало свого земляка, людину з гарячим серцем і великою душею Володимира Литвинова.

Попрощатися з волонтером прийшло декілька сотень людей. Серед них були і рідні, і друзі, і побратими – козаки. З Нікополя прибула делегація від «Микитинської Січі».

Відспівування звершив Благочинний Нікополя та району ієромонах Меркурій (Скороход). Під час похорону гріб померлого несли через усе село. 

Фотомитець Юрко Горобець

Опубліковано в Новини
Сторінка 1 із 11
Зворотній дзвінок Відправте нам свій номер телефону і ми Вам зателефонуємо!
Обязательное поле
Обязательное поле
Дякуємо! Ми отримали ваш запит. Ми зв'яжемося з вами як можна швидше.

Контакти

Телефон. +38 (066) 007-52-19
Email. у фейсбуці
Адреса. вул. Кармелюка, 4. м. Нікополь

Скачать шаблоны joomla 3.4.