Субота, 09 лютого 2019 17:17

Перетерпіти Україну… (Лист від нікопольської парафіянки УПЦ про агресію місцевого духовенства Московського Патріархату)

Іноді я замислююсь: на що, цікаво, сподіваються священики московського патріархату в Україні? Ті священики, які останніми роками так ревно позиціонували себе українською церквою, з усіх сил намагаючись прибрати з нашого поля зору оте «МП», викарбуване в їхньому «статуті». (Щоб не втратити парафіян…Адже не всі тепер, в умовах війни, схочуть йти до церкви ворожої держави, а чим менше відвідувачів, тим менше придбаних «свічок» і тим менше шансів потрапити на Мальдіви). Так на що ж вони сподіваються зараз – коли Українська Церква вже визнана світовим православ’ям, і більше немає «відмазки»: «вони не канонічні», і можна легко розпрощатися з тим незручним «МП», не стидатися, не ховати очі,  а просто стати українською церквою? На що ВОНИ СПОДІВАЮТЬСЯ? Чому не переходять? Що тримає їх?

А тримає їх надія. Все просто: вони чекають реваншу.

Вони думають, що Україна – це тимчасово, це просто треба «ПЕРЕТЕРПІТИ». Вони вірять, що Росія повернеться сюди, і все стане, як раніше.

Але українська церква кріпне на очах. На їхніх очах. І вони дуже нервують. Іноді так нервують, що вже не тримають себе в руках. Зриваються і з-під фальшивої усміхненої маски показується істинне обличчя звичайних хамів.

Вчора стала свідком ганебної, огидної ситуації.

Після завершення мітингу на «Пушці» у Нікополі, де були присутні і священики української церкви, і московської, один з «московітів» кинув у бік наших отців:  «Турецька церква».

Коли отець Меркурій спитав, якої ж вони віри, той манкрут в рясі гордо відповів: «Московської! І цим пишаюся». А наостанок взагалі опустився нижче плінтуса, крикнувши: «Меркурій, давай до свидания».

Потім, після міського мітингу, на «Пушці» свої збори проводив Вілкул. І треба було бачити щасливі обличчя московських попів, які звичайно ж залишились підтримати «свого кандидата»! Адже саме на нього і на таких як він у них і надія. Саме такі «вілкули» обіцяють реванш. А вони – ті огидні манкрути в рясах чекають – не дочекаються.

Не дочекаються!!! Я впевнена. І молюся про це щодня.

І хоч я за об’єднання церков, але не хотілося б бачити в лоні нашої святої української церкви цих запроданців, що і матір за гроші продадуть.

А вони ж приповзуть, як притисне… Коли усвідомлять, що Росії тут більше не буде і руським духом вже не пахне, обов’язково приповзуть! «Єднатися». Бо, як казав колись один із них у приватній бесіді: «Не на заводі ж мені працювати»…

Молюся, щоб Бог не дав звершитися несправедливості. Хай все буде по волі його!

(парафіянка Наталя Іванівна)

Коментар Нікопольського благочинного Української Православної Церкви (ПЦУ) ієромонаха Меркурія на лист нашої парафіянки.

 

В дійсності, 8 лютого, з нагоди 75 річчя визволення Нікополя від німецько-нациських загарбників біля пам’ятного місця форсування ріки Дніпро відбулось вшануваня пам`яті своїх пращурів.

Але наше визволення ще не закінчилось доти, доки в нашому козацькому краї будуть гастролювати агенти «Русского мира» з московськими попами.

Дякую Богові за цей день, який остаточно розставив усі крапки над «і», стосовно позиції духовенства УПЦ МП в Нікополі до створення Єдиної Помісної Української Православної Церкви.

Після завершення заходу один із священників в агонії вигукнув у мій бік: «Турецька Церква», на моє зустрічне питання, якої тоді вони віри, цей манкурт в рясі гордо відповів, що «московської, і цим пишаюся», а на останок вигукнув «Меркурий, давай, до свидания».

Думаю – таке гасло чекає незабаром на тих, хто протягом чверті століття окупував українські святині та насаджує ненависть до України, її віри, культури і традицій.

Відповідь тим, хто шукає духовного батька за межами України. Гідну дитину не треба заставляти шанувати батьків, бо вона сама це робить, а негідну не заставиш. Так і любити свою Батьківщину гідного сина не треба вчити. Бо любити Батьківщину - це те саме що любити батьків. Діти знають своїх батьків, бо вони разом в одному домі, а яничари шукають їх за межами України.

Тож ставши на протилежний бік від Помісної Церкви вони стали на бік роздору, гріха, ненависті, самознищення, соблазну, розколу, і вже не тільки в Україні але ворожнечу розколу вони несуть і в світове православ`я.

Божим Промислом дарована нам можливість об`єднатись Україні в Помісній Церкві, але вони знехтували цим даром?! Тож хто вони є насправді? Яничари і чужинці. Саме ці священники московського патріархату в Нікополі кричали  проти розколу, а коли Бог дав цей момент, щоб вилікувати  розкол,  то вони зневажили його, бо саме їм розкол був потрібний, щоб не було Автокефалії, а відтак і Незалежної України.

Саме їм потрібний розкол, бо він є їх «життя», бо  з появою Помісної Церкви мають щезнути всі розколи. Розкольники - ось  справжня назва всіх послідовників, уже не тільки Харківського розколу, але Критського, і Фанарського.

Але Нікополь за свій вік побачив дуже багато. З Божою допомогою наше славне місто пережило нацистів, тому переживе і цих загарбників «Русского мира»!

Для розвіяння міфів, які напускають священники Російської Церкви у Нікополі надаю пошагові спростування:

По-перше, немає турецького патрiарха, а лише Константинопольський, який iсторично має серед Помiсних Церков найвищу честь, яку нiхто досi не скасовував.

По-друге, жодного канону Вселенський Патрiарх Варфоломiй не порушив. Вiн — доктор канонiчного права, один з найкращих фахiвцiв з церковного законодавства у свiтi, i зробив усе бездоганно щодо церковних правил i канонiв.

По-третє, кожного дня Московська Церква та її частина в Українi («УПЦ») вигадують усе новi й новi звинувачення проти Православної Церкви України. Але серед цих звинувачень немає жодного правдивого аргументу. I немає такого грiха, в якому б РПЦ чи її фiлiя в Українi не завинили б удесятеро бiльше за ПЦУ. Це свiдчить про те, що «УПЦ» МП вiдiйшла вiд Христа — Iстини — i своїми наклепами служить вороговi Божому. Але ми покликанi викривати брехню i йти за правдою. Слово Боже свiдчить: «Господи, хто може жити в оселi Твоїй? Той, хто чинить правду i говорить iстину в серцi своєму... i не слухає наклепiв на ближнiх своїх» (Пс. 14:1–3). «Коли ви i страждаєте за правду, ви блаженнi; а страху їхнього не бiйтеся i не тривожтеся» (1 Пет. 3:14).

Втiм — це вибiр кожного з нас: слухати наклепи чи боротися за правду i за Христа в собi. 

Зворотній дзвінок Відправте нам свій номер телефону і ми Вам зателефонуємо!
Обязательное поле
Обязательное поле
Дякуємо! Ми отримали ваш запит. Ми зв'яжемося з вами як можна швидше.

Контакти

Телефон. +38 (066) 007-52-19
Email. у фейсбуці
Адреса. вул. Кармелюка, 4. м. Нікополь

Скачать шаблоны joomla 3.4.